Володимир Винниченко – Сонячна машина
Потім умить, хитнувшись увесь угору, підпирає тіло палицею, роззявлює рота, зараз же закриває, наче задихавшись тим, що має сказати, знову розкриває й видихає вниз у злегка підняте догори м’ясисте, червоно-буре, лобате лице: — … Моя жага лютує, бурею стискає мої кулаки, сповнює моє тіло ридаючим одчаєм.