– по сутi, то було не що як вiйна – вiйна, в якiй не може бути переможцiв, бо, вичерпавши всi засоби домогтися свого (придавити колiном, упхати в люлю, “вона в нас iще зовсiм дитина”, хотiлося хлопчика, але нiчого, й дiвчинка вдалася наславу, от вона їм усiм за нас i покаже!),
Мов той вітер попід небом Чорні хмари гонить, Так про вашу марну славуТемна кобза дзвонить. Ой ти, Дніпре-Славуто, наш давній ти шляху козацький! Золоту галеру, повну Оксамиту й златоглаву, Наші привезли додому Богородиці наславу. Золоту галеру, повну Оксамиту й златоглаву, Наші привезли додому Богородиці наславу.
Він дякував гетьманові і дав королівське слово, що не складе зброї, заки не забезпечить Україні незалежності; зрештою, він знав вартість і славу її вождя. Він любить понад усе на світі славу і для неї пішов би не знати куди.
^11 І гнів людський обернеться наславу Твою; залишок гніву Ти приборкаєш. ^3 Сповіщайте в народах про славу Його, між усіма поколіннями про чудеса Його. ^6 Небеса сповіщають правду Його, і всі народи бачать славу Його. ^20 Проміняли славу Бога на образ тельця, що їсть траву.
Коли вiск розтопився, крашанку охолодили, покрасили i запишались: вощанка вийшла наславу! – Та чом не вмiю, ось побачиш, який буде смачний, коли салом затовчу… I справдi, кулiш її вдався наславу. Ляжемо собi в клунi на сiнi та й виспимось наславу.