КУЛІШ Пантелеймон Олександрович – Чорна рада

«Сомко був воїн уроди, возраста і красоти зіло дивної» (пишуть у літописах); був високий, огрядний собі пан, кругловидий, русявий; голова в кучерях, як у золотому вінку; очі ясні, веселі, як зорі; і вже чи ступіть, чи заговорить, то справді погетьманськи.

Апанович – Гетьмани України і кошові атамани Січі

Міжнародні відносини України обговорювалися Богданом Хмельницьким із московськими послами ще в Переяславі, а потім гетьманськими послами — Богдановичем і Тетерею — з боярами в Москві. «Також і Ханенко, взявши нечинне і непорядно гетьманський титул, вніс поміж народ розрізнення.

МАЛИК Володимир Кирилович – Чорний вершник

Колись багатолюдний край – від Чигирина на сході до Кам’янця й Житомира на заході – внаслідок гетьманських чвар, польсько-шляхетських наїздів і особливо турецько-татарської навали занепав, знелюднів. Біля дверей стоїть гетьманський почет – Азем-ага, Многогрішний, пахолки. Весь гетьманський почет завмер.

МИРНИЙ Панас – Хіба ревуть воли, як ясла повні

Не в одному Гетьманському знають «Мекку», знають її й поза Гетьманським… Та як же її не знати, коли там живе такий чоловік, як Василь Семенович – голова в роді панів Польських?! прямо хоч в ополонку… І ті, що були приятелями, одвертаються… Зате ж і правив панюга Гетьманським, як своєю батьківщиною.

РІПЕЦЬКИЙ Степан – Українське Січове Стрілецтво

Вкінці ствердив, що вважає гетьманський переворот нещастям та початком лиха для України. Тому постановлено відновити організацію Січових Стрільців і розпочати заходи перед гетьманським урядом у справі їх формування. Зараз після полудня спротив гетьманських військ заломався.

ДМИТРО БАГАЛІЙ – Історія Слобідської України

Отсі усі стежки й виявляються у листах старшин Сумського полка Маркова і Кондратьева, охтирського полковника Лесе-вицького до гетьмана і у гетьманських листах до високих патронів (Бирона, канцлера Головіна, віце-канцлера Остермана, до Ушакова, до Київського генерал-губернатора).

НАРИС ІСТОРІЇ УКРАЇНИ З НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ ДО КІНЦЯ ХVІІІ ст.

Як твердили сучасники (втім, очевидно, як завжди перебільшуючи), антигетьманський виступ потягнув за собою загибель з обох сторін до 50 тис. гетьманський пост оголошувався ліквідованим, а управління передавалося новоствореному органу – Малоросійській колегії (її традиційно називають Другою Малоросійською колегією).