ШЕКСПІР Вільям – Сонети
Так серцем вічно рвусь я за тобою, Вночі і вдень не знаючи спокою. Так сонце і моє у час ясний Мене зігріло ласкою своєю, Та раптом – хмара, і погас під нею Твого чуття промінчик золотий. Дійсно так!» В ту мить я міг би кращим буть поетом, Та не знаходжу слів тоді ніяк.