Отяк у хатцi на луцi думали та гадали про старшого брата i над усе у свiтi жадали iз ним побачитися, i Галя таково вже частенько казала: “Хоч би одним очком поглянути на його”, що вже тепер тiльки вона намине “хоч одним очком”, усi знали, на що “одно очко” хоче глянути, й зiтхали.
Отяк стала вона жалкуватись: – Отяка!.. Отеє три днi панськi одбудем, а четвертий за подушне, п’ятниця й суботаякiсь толочнi повидумували. отяк той товкач: що менi загадають, те й зроблю. – Трошки вашi синки поскучають – без того не можна в свiтi, а там злюбиться: молодцi будуть, отяк i я, примiром кажучи!
і запахи вона чула все якісь гнилі, немов усе в хаті й коло хати протхнулося смородом, і звук мучив цілий час не пересідаючись, якото бува коли в ушу дзвенить, тільки нижче, глухіше, — — вона й сама подивувалась такому очевидному, і якото досі не завваженому, безглуздю: ба й справді!
Отяк підріс Іван-царевич та став справжнім богатирем, надумав він поїхати мандрувати, світу побачити, гарної нареченої собі пошукати. Отяк стрельнув він, а стрілка і влучила в маленьке віконце, просто до льоху впала через грати. От, як не стало їх видно, чоловік із дерева зліз та до дверей.
Ти його не бійся, він якотець! – Так-так, ваше… отяк Ївга каже; скажу і не боюся нічого, бо іменно правда моя! Так казала Ївга, а Левко за нею, поклоняючись, казав: «Будемо робити, то й заробимо, ваше… отяк Ївга вас велича». – Не минулося ж і секретарям, що брали з писаря гроші та Левкове діло вертіли, якхотіли.
От уже в кому втілилося горьківське: «Талант — робота!» Яку гору труда перевернув І. Отак, як подав Довженко Мічуріна. ін., але нам, що цінять мистецтво як (отут уже трудно!) чинник, що веде нас до комунізму, того, що зробили у «Павлові», замало. Отяк «Зенітку» ви написали!
отяк вiн її поспитає!.. А ждала вона так, якот пташки сидять у клiтцi, – отяк, бува, при недужому, що к смертi недугує, сидять люди, не зглянуться, бо смутний кожен погляд, не розмовляться, бо нема їм у словi поради, а час iде, тихо йде, дуже тихо, – говорить було, якот кажуть: "далекий повiт". –
Хіба ж не ви були в Золотоноші єдине золото, яке він там узяв? Достоту – як той німий, що в камені кричить. І як я потім у шинку напився, на матір крикнув вперте у житті! Там сосонку, кривульку або човник – а рукави ж біліші лебедів – отояк пустить чорним, чорним, чорним до зап’ястку у декілька рядів! Отакяк є.
Отяк повеселішала, зараз і закомандовала: «Ануте у хрещика!» – Отяк бува рум’яна зоря догоряє, а тут чорнії хмари її застилають, і вона ніби спішить красоватись і веселити мир божий, що так би усе і дивився на ту зорю, і хмари поодпиховав би геть, коли б можна було: така і Галочка була тогді.