Skip to content Виразно, ясно споминаю: Се та сподівана пора! …
О, забув я про тин той спижевий, Що між нами границею став, І тебе я, мій цвіте рожевий, Як лиш міг, як умів, покохав! …
Але тепер ненавидів їх він, Бо бачив, ясно бачив, що вони Звели на темну ту, страшну дорогу Його єдине, любеє дитя.