Результати пошуку слова: гарний

– Ну, нiчого,- авторитетно заявляє Володько.- Гарний щенюк. “Гарний!” – Отакий великий, як твiй батько, отакий дужий будеш… А гарний, гарний! При вечерi був гарний настрiй, вечеряли крупник зi старим салом, зовсiм не святочна вечеря, але всi до цього вже звикли. А сонце заповiдає гарний день, тепло, свiжо, приємно.

Через свою веселу вдачу й гарний голос вiн подобавсь паннам i панiям. а Дашкович вже геть-то розумний, хоч i дуже гарний з лиця. Чистий i гарний був їх новий дiм на два етажi, з здоровими свiтлими вiкнами. От прочитай, коли їй зугарний! Парубок був молодий i гарний. Радюк був колись дуже гарний з себе!

Коли не помиляюсь (а мені часто про се розказувано), жив у давнину один значний і багатий чоловік, а в того чоловіка в скарбівні серед інших дорогих речей та був собі прегарний коштовний перстень. Був у Перікона брат років, може, двадцяти і п’яти, гарний да гожий, мов квіт той рожевий; звали його Марато.

Не тим, щоб був особливо гарний, а тим, що відсувався від дороги, мав перед фронтом чудовий зільник і невеликий, взірцево заложений сад, котрий припирав до дороги, що була заразом і головною дорогою цього міста. — Будь здоров, Несторе… товаришу мій гарний, будь здоров; —

Ой, що то за час був гарний, вольний, веселий! Молода, кажуть, все буває гарна; гарний пуп’янок між зеленим листом, але краща квітка, як розгорне свій увесь розкішний лист й розпустить навкруги себе пахощі. А Серединський сидів поруч із молодою гарний, молоденький, наче той місяць на підповні.

То був тип мужньої східної краси, гарний і дужий, граціозний і величний, наче молодий бенгальський лев. Теж гарний! Такий гарний, що й сказати не можна, – Горнична сказала, що дуже гарний… певно, він. – Ож вийди та подивись, який гарний гість: як сонце! «Гарний, як і його мати була гарна!

Він почував, що й досі пам’ятає той гарний веселий Онисин вид, що й досі не забув за ті темні очі. Необстрижені волоски на висках закручувались кучерями, неначе гарний смушок. – Який в вас гарний садок, та ще й над водою,– сказав Балабуха, обертаючись просто до Онисі. – Садок гарний, але цього року не вродила «хрукта»,–

–  Ти гарний хлопець.  За величезним столом, на якому височiли купи кольорового паперу, спiралi дроту i безлiч якогось причандалля, сидiв дуже гарний сивий чоловiк з несподiвано чорними бровами i чорними, по-молодецькому закрученими догори вусиками, у бiлiй накрохмаленiй сорочцi, з краваткою-метеликом.

Він був гарний юнак з майже жіночими рисами обличчя, яке гнів і засмага робили ще привабливішим. В одному кутку її була невеличка садиба – кілька мазанок для челяді й гарний будинок землевласника чи управителя. –  Ти гарний, мов архангел Гавриїл, але я боюсь тебе, бо не знаю, хто ти… Раптом з-за гір долинули звуки сурми.