ШЕВЧУК Валерiй – Дiм на горi
Над головою стелилося небо, яке вона найбільше любила, – Спинявся, передихав і дивився на горбистий краєвид з малою річкою в долині – все аж прискало сонцем: зелень, пісок, сама річка й небо. Бачить засипане зорями небо, і пливе звідти голубе трепетне сяйво. Зрештою, то було й не марево, старий зрозумів це, як тільки зирнув у небо.