Результати пошуку слова: очі-волошки

Духа, що й досі стоїть на тім самім місці, і парохіяльний дім при ній, і тиху ленту Липи, і великий став, і лани золотої зрілої пшениці, що усміхалася до неба синіми квітами волошки й немов очікувала на серп.

речення порівняльної структури, в яких об’єкт порівняння –предикативна частин: Очі – дві волошки в житі На Вкраїні, там, у нас.

коротко скаже він, і чорні сумовиті очі осміхнуться, а міцну руку покладе на її голову, як кладуть дорослі дітям. Куди його чорти несуть проти ночі? Одним помахом підрізав дві волошки, і вони злякано затремтіли на холодному покосі. Дві волошки глянули на нього і знову сховались під темними віями.

У хвіртці виросла раптом молодиця з порожніми відрами, і він не зміг не задивитися і на цю молодицю: мала темні й величезні очі. Лице її закам’яніло, а очі погасли. Але були вони таки сині, цвіли, як дві волошки, і їй незвідь від чого запаморочливо стислося серце. Він відчував: стерня – темна, а волошки – блідо-сині.

А прямо в очі не могла казати йому, що саме його п’янство спонукувало її до такого гіркого рішення. Молода гуляла19[19] з дружбою Михайлом і замкнула очі. 59[59] Блават – волошки.

звивався над ним межи скель і шпилів… Високо в небі, сіючи іскри й сморід, летів і летів у безмежній ночі. Викинувся вночі зі скаженого поїзда. …такий же юний і журливий, підтримує, горнеться в холоді до першого, як волошка до волошки: …Там, де я ступала, Там, де я страждала… Мати ж моя, мати ж моя, –

Ховали потай, уночі. Якщо то правда, що темної ночі б’ються навкулачки чорти, то це могли бути і їхні крики. Прийде до тебе сьогодні вночі дівчина славна. –  Волошки в житі ростуть.

І чи зітхає, чи не зітхає вода в татарському броді, а Оксана все очікує брата з дороги. Весною на дівочі голови час клав вінки, узимку — намітки. надивитись не міг, і навіть сині волошки, здавалося йому, виростали тому, що стільки очей милувалося колосом.

– здивувався Ковбик більше, ніж тоді, коли вперше у Парижі на власні очі побачив собор Паризької богоматері, назва якого йому найбільше припала по душі. Євграф знав багато українських полячок, вапнярсько-крижопільських, як він жартома називав їх, котрі густо, як волошки в житі, населяли його рідне Поділля.

К., 1957 ЧАСТИНА ПЕРША Розділ перший СМЕРТЬ ВОГНЮ Уламри бігли вночі, охоплені жахом. Та підійшла, тремтячи, й звела свої мрійні очі, повні вогкого блиску. Потім знову миготіли рожі, шипшина, волошки, конюшина та кущики зірчастого глоду.