Skip to content Особи урядові, та хай же бог усю мене, як є, як щось отут збрехала я судові і на душі й на тілі обіб’є! …
…Ну, от я й виросла. …
Ото як вийде, як заграє брівками, очима стрельне і туди, й сюди, у чобітках із мідними підківками, зелений верх, козлові переди. …
От я і маю хоч яку розраду. А се він або вона не кого любить, як себе, і дума, що отеє правду так у вічі і кажуть. …
Вона живеть для другого… Та от усього лучче я вам розкажу саму істинну правду, що не далеко було, а у нашому Харкові. …
От і увесь город, а скрізь – де хуторець, дворів скільки і церква, от як на Подолі, за Харковом, за Лопанню. Замрiявшись, я не одразу й помiтив, що бiля огорожi зупинилася якась дiвчина, отож навiть не знаю, чи довго вона спостерiгала за мною. …
Чи, може, навпаки – не треба боятися людей, якi по той бiк рiчки, бо вони не мають при собi палиць, з яких виривається вогонь, а отже, не можуть загрожувати. …
– Ну от, я все побачив, – 