НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ Іван – Навіжена
Якось мені важко на вуха, як хто дуже дріботить язиком… От була б мені пара! … – От і спасибі вам, Дем'яне Антоновичу, що ви не поцурались нашої хати. … Ото якби на його плечі та ще намостити широкі еполети! … – сказала Христина.- От я приведу сюди очі, гостріші од ваших. … Не прийшов же отой одоробало… отой м'яло, вайло!