Михайло СТЕЛЬМАХ – Велика рідня
Сизим переливом колихалась озимина, важкі жита потемнішали, погрубішали стрілами, і в них уже дрімав сповитий зеленим шовком колос. … Тільки спогади-думи не спиняються, входячи в минувшину, як дітвора у високі жита. … А стежкою від хутора, поміж молодими житами, пливе в червоній матросці ставна дівчина, поглядаючи на його сіножать.