| розлютува́ти1 – дієслово доконаного виду | ||
| (викликати в кого-небудь стан сильного роздратування, люті; розлютитися) | ||
| Інфінітив | розлютува́ти | |
| однина | множина | |
| Наказовий спосіб | ||
| 1 особа | розлюту́ймо | |
| 2 особа | розлюту́й | розлюту́йте |
| МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
| 1 особа | розлюту́ю | розлюту́ємо, розлюту́єм |
| 2 особа | розлюту́єш | розлюту́єте |
| 3 особа | розлюту́є | розлюту́ють |
| МИНУЛИЙ ЧАС | ||
| чол.р. | розлютува́в | розлютува́ли |
| жін.р. | розлютува́ла | |
| сер.р. | розлютува́ло | |
| Активний дієприкметник | ||
| Пасивний дієприкметник | ||
| розлюто́ваний | ||
| Безособова форма | ||
| розлюто́вано | ||
| Дієприслівник | ||
| розлютува́вши | ||