| самока́тний1 – прикметник | ||||
| (від: самокат) | ||||
| відмінок | однина | множина | ||
| чол. р. | жін. р. | сер. р. | ||
| називний | самока́тний | самока́тна | самока́тне | самока́тні |
| родовий | самока́тного | самока́тної | самока́тного | самока́тних |
| давальний | самока́тному | самока́тній | самока́тному | самока́тним |
| знахідний | самока́тний | самока́тну | самока́тне | самока́тні |
| орудний | самока́тним | самока́тною | самока́тним | самока́тними |
| місцевий | на/у самока́тному, самока́тнім | на/у самока́тній | на/у самока́тному, самока́тнім | на/у самока́тних |
| [арх.] | ||||