| | |
| угомо́нювати – дієслово недоконаного виду | | |
| | |
| | |
| | |
| Інфінітив | угомо́нювати |
| однина | множина |
| Наказовий спосіб |
| 1 особа | | угомо́нюймо |
| 2 особа | угомо́нюй | угомо́нюйте |
| МАЙБУТНІЙ ЧАС |
| 1 особа | угомо́нюватиму | угомо́нюватимемо, угомо́нюватимем |
| 2 особа | угомо́нюватимеш | угомо́нюватимете |
| 3 особа | угомо́нюватиме | угомо́нюватимуть |
| ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС |
| 1 особа | угомо́нюю | угомо́нюємо, угомо́нюєм |
| 2 особа | угомо́нюєш | угомо́нюєте |
| 3 особа | угомо́нює | угомо́нюють |
| Активний дієприкметник |
|
| Дієприслівник |
| угомо́нюючи |
| МИНУЛИЙ ЧАС |
| чол. р. | угомо́нював | угомо́нювали |
| жін. р. | угомо́нювала |
| сер. р. | угомо́нювало |
| Активний дієприкметник |
|
| Пасивний дієприкметник |
| угомо́нюваний |
| Безособова форма |
| угомо́нювано |
| Дієприслівник |
| угомо́нювавши |
