| | |
| розлютува́ти1 – дієслово доконаного виду | | |
| | |
| (викликати в кого-небудь стан сильного роздратування, люті; розлютитися) | | |
| | |
| | |
| Інфінітив | розлютува́ти |
| однина | множина |
| Наказовий спосіб |
| 1 особа | | розлюту́ймо |
| 2 особа | розлюту́й | розлюту́йте |
| МАЙБУТНІЙ ЧАС |
| 1 особа | розлюту́ю | розлюту́ємо, розлюту́єм |
| 2 особа | розлюту́єш | розлюту́єте |
| 3 особа | розлюту́є | розлюту́ють |
| МИНУЛИЙ ЧАС |
| чол.р. | розлютува́в | розлютува́ли |
| жін.р. | розлютува́ла |
| сер.р. | розлютува́ло |
| Активний дієприкметник |
|
| Пасивний дієприкметник |
| розлюто́ваний |
| Безособова форма |
| розлюто́вано |
| Дієприслівник |
| розлютува́вши |
