| | |
| розлютува́тися1 – дієслово доконаного виду | | |
| | |
| (розсердитися) | | |
| | |
| | |
| Інфінітив | розлютува́тися, розлютува́тись |
| однина | множина |
| Наказовий спосіб |
| 1 особа | | розлюту́ймося, розлюту́ймось |
| 2 особа | розлюту́йся, розлюту́йсь | розлюту́йтеся, розлюту́йтесь |
| МАЙБУТНІЙ ЧАС |
| 1 особа | розлюту́юся, розлюту́юсь | розлюту́ємося, розлюту́ємось, розлюту́ємся |
| 2 особа | розлюту́єшся | розлюту́єтеся, розлюту́єтесь |
| 3 особа | розлюту́ється | розлюту́ються |
| МИНУЛИЙ ЧАС |
| чол.р. | розлютува́вся, розлютува́всь | розлютува́лися, розлютува́лись |
| жін.р. | розлютува́лася, розлютува́лась |
| сер.р. | розлютува́лося, розлютува́лось |
| Активний дієприкметник |
|
| Пасивний дієприкметник |
|
| Безособова форма |
|
| Дієприслівник |
| розлютува́вшись |
