Результати пошуку слова: Їй-бо

Хведор, чудні, їй–богу! їй–богу, й тепер все згадує! –  Добре робиш, Зосю, їй–богу, добре! Їй–богу, не знаю, чи казати, чи ні? –  Їй–богу, не знаю, як же мені обходитись та поводитись з людьми в хазяйстві! –  Ой, не насмілюсь, їй–богу, не насмілюсь! їй–богу, це траплялося, ще й не раз!

їй–богу, не знаю. Їй–богу, не пече. їй–богу! «Га що це я, їй–богу!  Усе їй боротьба, сердешній. — І приляжте, їй–богу. Ну, їй–богу, вражений. їй–богу, женюся! їй–богу, посадять! підхопила Ліда, бо їй здалося, мама не потрапила в перелік потрібного для Платона. Блін, ти красуня… Їй–богу.

Знала, що титул “хатун” не належався їй, бо була невольницею і щодо увільнення треба було формального акту. Уважав се окупом своїй любові до неї. Серед усеї пишноти її обстановки пригадався їй убогий, спокійний дім батьків, де в часі морозів частували міцною горілкою робітників, що привозили з лісу дрова.

Серце, подивися, Їй же богу, я Катруся!” “ Мир душі твоїй, Богдане! І сам я бог в моїй землі! А душу треба розважать, Бо їй так хочеться, так просить Хоч слова тихого. І любо їй. Генеральша Не перескочила, бо їй Хотілось жити, молодій! їй, небозі, Аж дивно, чудно. А їй, небозі, Полегшало.

Онися засміялась, моргнувши до матері, й подумала: «їй–богу, кривиться! – Паничу, купіть оселедця та чарку горілки, бо, їй–богу, їсти хочу! їй–богу, неначе мене хто настромив на вила, як подавальник того снопа! Їй–богу, неначе на черіні на попіл хто насипав висівок та притрусив гнилим листям. – Їй–богу, отець благочинний, то не я…

зойкнуло їй болісно в душі, а відтак перейняла її блискавкою свідомість, що вона сама. – кричала Анна не тямлячи себе з жалю, і потрясла дико головою, що аж хустка і волосся спали їй глибоко взад.- Поховайте мене з ним, застрільте мене, як його застрілили,- мені тепер все одно, але я нічиєї крові не п’ю і не брешу.

Вертаючись, подвиги він учинив надзвичайні 290] З ласки твоєї, богине, й твоїй завдяки допомозі. 84] Швидко добігла Олімпу високого й в Зевсовім домі 85] Зібраних разом застала безсмертних, їй взустріч богове 86] Скочили з місць і, чаші піднявши, її привітали.

Коли Людовік, син імператора Карда Великого, в своїй любові до істини не зміг змовчати і розкрив, яке розпутство панувало при дворі, скільки сотень наложниць мав сам імператор і скільки незаконних дітей сплодив з ними, то уми обмежені ладні були засудити вчинок Людовіка, свята ж церква стала на його захист.

У формі, їй–богу, ладніший. А я ще ж не стара… Мені ж, Христе, ласки хочеться… До тридцяти ж дев’яти років, їй–богу, непорочною була… – Пробач, Гайвороне, їй–богу, так соромно, хоч крізь землю провались. Їй–богу, чула, що це Степка на зло Платонові заміж за Кутня йде… Щоб я цих відер додому не донесла, як брешу… –

«Їй–богу, я не згірший за них,- казав він собі,- а що вони багато знають, то я теж можу їх дечого повчити». А знаєш, я тебе за цей час полюбив, їй–богу. їй–бо, твоя правда! І все-таки – він зовсім не критик, їй–богу. Їй–бо, коли б її просвітити наскрізь, то в ній не знайшлося б жодної оригінальної думки.