Skip to content Втішався з того, що сам, як пташка в небі, на вольній волі, козак-нетяга, якому степ — домівка, трава — постіль, а шабля — жінка. …
— Коли голодне тіло — то півбіди, коли ж душа алкав — уся біда… …
Не схоче ж пан Томара, аби учитель його синка ходив, як бусол, голоніж. Тільки мати вперто казала — молодик, доки сама в це не повірила: відомо ж бо, що молодик — то на долю, а недобір — тим він і недобір, що наводить на лихі сни… …
— або ж, або, звісна річ, молитися Богу й чекати, покіль та сила, що була тобі про себе по свойому прозвістила, зволить нарешті оприявнитися сама. Я пішов слідом за господинею, а товариш мій, як той, що знає місцевість, пішов шукати жида та розпорядитися щодо помешкання. …
Так я тоді думав, вийшло ж, що не так, як чоловік хоче, а як Бог дасть. …
Та що ж, думаю, не святі ж горшки ліплять!… Предмет і сам по собі цікавий, а як його опрацювати, то вийде просто повість. 