Результати пошуку слова: Анно

Але ти чудно вiдповiдаєш, Анно, на питання. Ми, Анно, з тобою подруги щонайвiрнiшi, – Д о л о р е с Сядь, Анно, сядь. Анно! Анно! Д о л о р е с Такою, Анно, як чиста гостя. Д о л о р е с Анно, то не шал! Тобi того не зрозумiти, Анно, – Д о л о р е с (очутившись, стиснула Аннi руку) Вiн, Анно, вiн!..

Настя з Анною коло печi; вона вiдсипала собi також вареникiв i сiдає на припiчку, обернена до столу плечима.) Ну, кумо, помагай i ти! Спасибiг вам, тiтко Анно, i вам, тiтко Насте, за вечерю! Цiлуються з Анною, вона свiтить їм скiпкою до сiней. Нi, кумо Анно, я тобi кажу: вiн живiсiнький.

Всі інші повривались одна по другій немилосердно… Тепер була жура за поля і її доньку тим страховищем, що сіпало ненастанно тими струнами, гонило сон у чорних ночах, а вднину проганяло мову й усміх з її живих уст. А хто ж її буде їсти, ти моя панно?” “ Анно, гуляй! Ходи, Анно, погуляємо!

Найбільшою мірою це притаманно «Коту в чоботях», « Сестро моя Анно! Анно, сестро моя Анно! Дивись пильніше, люба моя Анно! Анно, сестро моя Анно! Анно, сестро моя Анно! Анно, сестро моя люба Анно! Наші дві панночки теж дістали запрошення, бо їх мали за поважних осіб у тій країні.

Однаковим лишилося й серце Феофано – рік за роком у нього збиралась образа, жадоба помсти, ненависть до Іоанна Цимісхія, до проедра Василя, з яким, либонь, була зв’язана більше, ніж з Іоанном, бо з ним заподіяла смерть свекру своєму Костянтину, чоловіку Роману, Никифору Фоці, разом вони клали корону й на голову Іоанна Цимісхія.

Однi старанно вдавали, що не звертають уваги на шум, iншi повитягували шиї, намагаючись не пропустити жодної деталi iнциденту.  Анно, – тато на дачi має кiлька таких яблунь – старанно виведено нерiвним почерком: «Слава героям». – Я живу по-iншому, Анно. –  Анно, та який грiх?

спокійно зауважила жінка і одхилилася на рештки туманного килиму, Полежавши хвилину, вона тихо засміялась. А потім чітко і невблаганно вдарив другий. Там стояла жінка, вигляд якої безнастанно змінювався. Ріка плинула широко й безнастанно. – Анно? – Анно, – Анно, чи пам’ятаєш Грін Лон парк, базар і те, що Том захворів був пневмонією?

Сандуляки називали найменшу Машталерчину доньку Анною і забавлялися з нею, як із рідною: Естер частенько, за наполяганням Марії, залишала дитину в сусідів, сама пропадаючи із садовиною та іншими сметанами-молоками на вижницькому торжку. Тобі банно за Орестом?! – А мені, думаєш, не банно за Манолієм?

У двадцять років він був серйозним юнаком і старанно навчався в юридичному інституті, в двадцять чотири він мав свою практику, хоча та була й невелика, але повністю забирала весь його час… ні, не повністю. Коли він одружився з Анною, в його житті настав недовгий період, коли робота відступила на другий план.