Борис Грінченко – Під тихими вербами
А все брехня… … — Авжеж, брехня! … І все як підеш до неї, то й не думай нічого брехати, бо однак вона вгада, що брешеш,— тоді вже й пособляти не схоче. … І вже тоді, як розсердиться баба за брехню, то вже й пособляти не хоче, ніяк не хоче! … — Як брехню? … Як брехню? … Я сама так думаю, що все те брехні, що по селу про його плещуть.