ЖУЛЬ ВЕРН – ТАЄМНИЧИЙ ОСТРІВ
– крикнув Наб, показуючи в бік океану, де в темряві біліли гребені велетенських водяних валів. … То біліла снігова шапка, що вкривала далеку гору. … Обрій був зовсім пустельний, у відкритому морі не білів жодний парусник. … Перед очима в них стелилася снігова пелена, що ледь біліла в непроглядній темряві ночі.