Skip to content Кожна Назонова історія, казала Ехо, завершувалася чиїмось скам’янінням, і часом, коли вигнанець ішов із [89] печери й ватра його гасла, на шкарубкій кам’яній стіні їй, Ехо, ще цілими годинами ввижались обличчя тих нещасних, долі яких Назон вичитав із полум’я,- кам’яні носи, щоки, лоби й вуста, зажурені кам’яні очі… 