ШЕВЧУК Валерій – На полі смиреному
Це тривало недовго, бо вітер розганяв сіре місиво, і знову зацвітало чисте небо, знову повзли по ньому оті темні на споді і ясні вгорі купини. … Був тоді душний літній вечір, небо блідо світилося вгорі, і пливло там кілька майже розлізлих хмар. … Вгорі я довго перепочивав: піт тік мені по скронях, а волосся змокріло.