РУСТАВЕЛІ Шота – Витязь у тигровій шкурі
Навстіж двері розчинилися рипучі, Звідти виринула діва, сльози ронячи пекучі, Бо гадала, що вернувся той красунь, кристал сліпучий. … Вкупі з вірними людьми їде він на битву, бачить: раптом виринули з тьми Два їздці, немов два сонця, що не гаснуть в час зими,- Хоч і близько, а не видно лиць, бо вкрили шоломи.