ХЕМІНГУЕЙ Ернест – Райський сад
Потім рушив далі, пірнув плиском у прозору холодну воду, а виринувши, перевернувся на спину й поплив від берега, дивлячись на пляж понад рівномірним мигтінням власних ніг біля поверхні. … Випливаючи до поверхні, він бачив, як поступово світлішає вода, а коли виринув, рвучко труснув головою, щоб не заклало вуха, й поплив від берега.