Skip to content Позбігалися, в тлумище позбиравшись незугарне, Кози, олені, і тури, й високострибучі сарни. …
В спочивальні витязь плаче, непритомніє од млості, У думках кохану бачить, любо йде до неї в гості; На лице лягає блідість, мов мороз – на пишні брості,- Он як змучило троянду сонце, згасши в високості! 