Skip to content Та тільки я помру – і зникнуть злі примари, дістанеш ти вінок, хвали почесний знак. …
А вона й далі стояла заціпеніло, замкнута в собі, мов кам’яний вінок, і відчувала, як підкотилося щось під груди, під серце, і тисне, душить, не відпускає, і вже звала: не відпустить.