Результати пошуку слова: Вірьовка

КВІТКА-ОСНОВ’ЯНЕНКО Григорій Федорович – Конотопська відьма

Posted on by / 0 Comment

Коли ж дивиться – вірьовка; потягнув тую вірьовку – аж і тут гарбуз сирий причеплений! … Аж тридцять козаків, хто з пікою, хто з нагайкою, хто з добрим києм, хто з вірьовкою, а хто з колякою, та усі ж то держуться міцно за вірьовки, а тими вірьовками зв’язано аж сім баб… А що то за баби, так я вам розкажу.

Борис Грінченко – Під тихими вербами

Posted on by / 0 Comment

Вірьовка шморгнула через трамок, труп підвівся головою. … От зовсім як вірьовка по дереву шморгає, коли тягти її. … Почав прислухатися дужче — і зовсім виразно чув, як вірьовка знову: шморг!.. … Адже він дуже добре знає, що так саме, точнісінько так шморгнула вірьовка тоді, там…

БАГРЯНИЙ Іван – Тигролови

Posted on by / 0 Comment

“Вража дівчина!” Вірьовка була трохи покоротка, він її так потяг спересердя, що вона перервалась посередині. … Бо вірьовка таки була ніби ж дебела. … В Грицька упакований намет і кругом пояса міцна товста вірьовка. … У Наталки теж вірьовка і за поясом сокира. … Вірьовка була, а Заливая не було.

Жюль Верн – 20 000 льє під водою

Posted on by / 0 Comment

Величезні куски сала тяглися за кораблем, прив’язані на вірьовках, на велике задоволення акул. … Сумно було дивитися на цей корабель, що потонув, а ще сумніше було бачити його палубу, на якій лежало кілька трупів, прив’язаних вірьовками.

АДАМОВ Григорий Борисович – Таємниця двох океанів

Posted on by / 0 Comment

Золотистобронзові горгонії на високих, тонких, як вірьовка, стеблах піднімали спіральною доріжкою штопора свої надзвичайно тоненькі і ніжні відгалуження. … Навіть добра вірьовка навряд чи витримала б цей могутній натиск велетня. … Вірьовка, все швидше й швидше розмотуючись, вже підходила до кінця й раптом, ослабнувши, повисла.

Григір ТЮТЮННИК – Вир

Posted on by / 0 Comment

Хлоп'яга він був здоровий, покладистий, аби вірьовка добре зсукана — за пару бичків Цпотягне. … Від стола до дверей тяглася вірьовка, і Микита зрозумів, що то за допомогою неї Карпо відчиняв двері. … Обковувало його місячне срібло, як лицаря, і правда милувалася світом, а кривда корчилася у вірьовках, підшморгуючи червоні соплі.