ШЕКСПІР Вільям – Сонети
Вродливий ти, тож не давай краси Під вістря невмолимої коси. … Найважчої тоді я повен муки, Аж доки вернуться посланці знов І вістку принесуть, що друг здоров, Що згадує мене у дні розлуки. … 52 Я – мов багач, що може в кожну мить Свої скарби заховані відкрити, Та оглядать не часто їх спішить, Щоб тим блаженства вістря не тупити.