ШЕВЧУК Валерій – Птахи з невидимого острова
але ніколи, гей ніколи я про нього не забував!…» … «Гей ти! … – Тоді їжте, пане… Глибокий стогін, як болісне зітхання землі, жалісний стогін усіх грішників, яких покрила земля і душі яких помандрували гей глибоко у вогняні берлоги та яскині, в хащі з вогняними деревами, на вогняну траву, до вогнистих квіток.