Skip to content вряди-годи нахилявся над тобою: легенько, ховаючи усмiх, поцiлувати вистромленi з-пiд вiдкоченого пледа соски й знов дбайливо, по-селянськи неквапно, як своє добро, вкутати тебе аж пiд шию, подати чашку з кавою, “гляди, не розхлюпай”, i ти тут-таки й розхлюпала, затрусившись хихотiнням… 