Skip to content …витинаються із землі, від теплого та круглого, ніби опока, що була не так тілом, як сферою, від лагідних слів, які крапали, наче роса на траву; від того, що вони нарешті можуть не дбати про засторогу, бо цей простір, хай і оточений злостивими тінями, але все-таки їхній і тільки їхній, хоча й дочасно. 