БОБРОВНИКОВ А. – Повість про нещасних марсіян
Гірше від мене, хоч я не п’ю… А мені інколи хочеться плюнути на все. … Десь заспівав півень. … Інколи Тед виймав із шафи пляшку і точно відмірював порцію віскі для Лорі. … Десь біля шостої години вечора глибокий каньйон[2] перегородив дорогу. … Під цим туманним «там» друзі розуміли невідомий світ десь за океаном.