Ольга Кобилянська – Земля
Відтак повторялося се правильно, та дивно, що більша половина речей, які приносила з міста, належала до неї. … Сопів, як передше, дивно, майже по-звірячому, і шпурнув убитим зайцем геть далеко. … Все те стояло у дивному контрасті до його ніжних, дитинячий черт. … І дивно: лише її одної боявся молодий, мовчазливий.