Результати пошуку слова: Дим
Борис Грінченко – Серед темної ночі
Він повернувся до села, що вже поринало в долині, визираючи з-за горба солом'яними покрівельками, з білими димарями, розкиданими серед ясно-зелених куп густих верб і темного листу садків. … Увесь задній ріг її вже горів, палахкаючи полум'ям та димом. … Але за мить він уже вискочив назад, димлячи, тліючи одежею, волоссям.
Марія МАТІОС – СОЛОДКА ДАРУСЯ
– хитро мружиться Матронка, відгортаючи лляний рушник із кулеші: жовта – як сонце – мамалиґа парує білим димком. … Білі – неначе вовняні – сніги лежали від верхів до низу непорушним саваном, прошиті хіба що лиш чорними піками смерекових і букових лісів, та вирвані латками теплих осель, над якими вився пахучий дим.
НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ Іван – Над Чорним морем
Вийди отак заміж та й раюй: літай в ефірі небесному, позирай на якусь чорну бороду та нюхай небесний фіміам цигарного диму. … Тхнуло духом порту: важким духом теплої морської води, смоли, земляного вугілля, диму од паровиків залізної побережної дороги. … Огонь, дим, пекло! … Дим летить під хмари, закриває зорі.
ФРАЙБЕРГ Герман – Таємнича Африка
Тому, що й мені хотілося їсти, я збудив супутників, гукнувши: «Розпалюйте вогнища!» Дим з п’яти вогнищ дещо захищав од в’їдливих комах. … Вітер гнав звідти високі хвилі диму. … Незабаром запахло димом і в нашому таборі. … З густої димової завіси раптом виплигнув великий коричнево-жовтий звір і метнувся до річки.
Сонце заходить – Андрій Чайковський
В димарі вило й гуділо, наче у Люципера на весіллі, а вихор рвав стріху на хаті. … — Коршма мусить піти з димом, і тоді увесь слід пропаде. … В димарі страшно вило і свистіло… — … Воно пропаде, піде з димом, як і уся моя хата. … — Перша піде з димом сотникова хата,—каже самопевно Прокіп.— Це я сам зроблю.
Володимир Малик – ШОВКОВИЙ ШНУРОК
Чи наступить нарешті день, коли на цих подвір'ях защебечуть веселі дитячі голоси, а з коминів зав'юняться в небо сиві димки, смачно запахне свіжоспеченим хлібом? … Ще здалеку побачив над містом сизі димки, що вилися з димарів, і був здивований, коли при в'їзді дорогу йому перетнув вартовий з мушкетом.
Олександр Довженко – Повість полум’яних літ
Диміла планета від Нордкапу до Чорного моря, а над її ідеальною сферою сновигали літаки, вивергаючи з своїх черев тисячі бомб. … Вона стояла біла, під зоряним зимовим небом, неначе вві сні, а довкола диміло, попеліючи, пожарище. … Скільки розставань, невтішних розлук, марних, не здійснених чекань пішло з цієї хати з вогнем і димом?