Результати пошуку слова: Допит
Олесь Гончар – Твоя зоря
З'явившись на толоці, якийсь із таких допитується в нас, школярчат: — … Сірі очі старші за неї, часто сповнені за-йуму, допитливості чи якогось докору. … — нахилившись через плече подружки, простодушно допитується одна з кельнерок, високоросла діва. … І допитайся його, чого не хоче, що йому в Мині не так!
Іван Драч – Григорій Сковорода
Все має свій прихований сенс, котрий відкривається уважному і допитливому оку. … На другому, київському, березі подорожніх зустрічав сотенний із стрільцями і кожного допитував, звідки він і чого прибув до міста. … Не раз він проголошуватиме гасло пошуку, благородної допитливості, що є природною потребою творчої натури.
Володимир Винниченко – Записки Кирпатого Мефістофеля
Помалу на щоках з'являється рум'янець, очі кілька разів зиркають на мене не то допитливо, не то благаюче. … Але погляд пильний, допитливий, гнітючий. … Але в очах, що злісно і гнівно, впялись у мене, все ж таки є щось допитливе. … Він знову дивиться, довго, допитливо й неначе потрохи впадаючи в задуму.
Семен Скляренко – Святослав
– допитують мужi. … Ярина подивилась на Малушу, що, опустивши руки, стояла перед нею, й тепла посмiшка зiгрiла тепер обличчя старої ключницi, їй сподобалось, що Добриня так просто й одверто розповiв про свою сестру, подобалась їй i сама дiвчина з великими карими очима, що так допитливо дивилась на неї.
Володимир Винниченко – Сонячна машина
Мертенс махає собі на лице рушником, не зводячи пильних, допитливих очей із горбуватого, жовтаво-мучнистого лиця. … Граф Адольф сміється з милого дотепу пана президента, але зелені, банькаті, розумні очі пана президента знову пильно й допитливо впиваються в м’яке горбувате лице з сіро-жовтими віями.
Нестайко Всеволод – Супер “Б” з “фрикадельками” (збірник)
– той, хто це зробив… Я, звичайно, розумію, скромність – окраса людини… Але… я, звичайно, хотіла б знати… Я не допитуюсь… звичайно… Але мені б, звичайно, було б цікаво… – … А зараз повернімося до наших допитливих ентузіастів, які оточили передостанню біля вікна парту, де сидить Кум Цибуля, і, дивлячись йому прямо у вічі, питали: –