Результати пошуку слова: Допоки

Та ця мiмозова хаща, iмла зiрок, остуда, вогонь, медова роса, й моя мука лишились зi мною, i ця дiвчинка з виплеканими морем ногами й полум’яним язиком з тiєї пори переслiдувала мене невiдчепно – допоки нарештi двадцять чотири роки по тому я не розпорошив марноття, воскресивши її в iншiй.

– Беріть його та швидше, допоки я… Він хотів викричати якусь погрозу, але махнув рукою і занурив губи в ківш з медом. бадьорому й молодому, тільки допоки окреслиться його ядро. Він спокійний і позбавлений пихи, лиш допоки не розбагатіє і не розсвинячиться. Міщило ж гузятиметься там хтозна й допоки.

— Допоки, князю?! — — Допоки, князю, нами правитимуть зайди заморські, допоки землі вітців наших плюндруватимуть розбійники північні, доки примучуватимуть вільні роди наші, пориваючи дів і дружин наших, сіючи розбій і розбрат?! Але — допоки?

Не щезне ворог, допоки під його ногами не палатиме земля. допоки протилежна течія не направить (скерує) її у русло“. що не слід надто перейматись запозиченням слів ро´сийської мови, допоки українське середовище має силу трансформувати їх вимову на український лад. Допоки ще є кого вчити.

– Сприяла і сприятиму, допоки мене. Он воно як: допоки йдеться про інших, зберігаємо так званий здоровий глузд й іронічне ставлення до життя. Про алопецію у Чернівцях теж мовчали, допоки хвороба не поширилася.

Висидимо в окопах, допоки підмога надійде. З Іванком та Лунякою, допоки мене шабля не зачепила. Бачиш, допоки моя рана заживе, твій Кузьма дома буде.

наша єдина мати і допоки що – наша єдина годувальниця і захисниця. Ось чому й сьогодні може існувати проблема контакту з інопланетянами та проблема неможливості (допоки що) сприйняття їх. А чи не є останні породженням допоки що непізнаних нами явищ і обставин?

Польський посол ждав, коли його пустять перед султанові очі, щоб просити миру для Польщі й Угорщини, де на троні сидів син Владислава Ягеллона Лайош, але Сулейман не хотів бачити посла Яна, допоки той не вдовольнить забаганки султанші Роксолани, послані ж до королівства люди барилися, бо дорога була далека, тяжка й небезпечна.

Мусите вдовольнятися вістками з покривів тіла, яке, допоки здорове, не подає ніяких сигналів від внутрішніх органів, а будь-яка їхня хворість доходить до вас непевною поголоскою діткливого й неясного болю, бо ж ви не відрізняєте легкої недуги від вісника загибелі.

Допоки не даси мені відповідей і я не переконаюся в іхній істинності, нікуди з тобою не піду!" Сапфіра ніби чекала на ці запитання. quot;Сподіваєтесь?" "Допоки людина жива, надія не втрачена".