Борис Грінченко – Під тихими вербами
І досі дякую вам,— спасибі за це! … Це все минулося вже, а й досі стоїть перед Зіньком, як живе: і цей попечений, змордований брат, і другий брат, Денис, що дивився на те мордування залюбки, ще й допоміг, щоб воно сталося… … Мати й досі плаче. … А чого досі не приходив сюди? … Васюта й досі не міг її забути, але глузував сам із себе.