Олекса Кобець – Записки полоненого
наклав головою, скошений одночасно кулеметною зливою з одного боку й дощем дошкульних пострілів із рушниць – з другого. … Воду відрами носила У далеку путь – Спраглу землю поливати, Де дощі не йдуть. … – бадьоро відповів я, неймовірно втішений з перспективи не потрапити відразу в огонь, в окопи, під дощі куль і град гарматних набоїв.