Skip to content Спершу їх попалили прикордонники – шкода, що не встрелили – то та погань іще разок до Наді повернулася (я, дурепа, сама їм двері відчинила, думала, що вікна повибивають), посушила джинси феном, загадила квартиру і, вкравши ще трохи грошей, відійшла з миром, ледь мене… — головою об долівку, тепле, піддатливе тільце, що утробно здригається чи під ударами, чи вже зсередини, під поштовхами плачу, і так аж доки нагло, мов рукою змахнув, не відрине, і не побачиш себе збоку — голим, пустим зором, як стоїш над розпростертим долілиць ридаючим дівчам, ну не дурепа ж із мене?… Не будеш більше? 