Результати пошуку слова: Дурний

–  Ну й дурний, – –  Дурний ти, –  Дурний купець: боявся, щоб не наштрикнутися на меча, коли спускатиметься, та віддав його мені. –  Дурний! –  Дурний єси, князю! Скажімо, був такий імператор Маврикій, досить дурний, обмежений, скупий, але чадолюбивий. Дурний був князь та позичив розуму в Бурмаки!

– Дурний ти, хлопче! Та дурний буде, як не ожениться… Мати щодня гризе голову; так усе одкладав та й одкладає; немає, каже, по мені пари! Чому він, дурний, не схотів обновити старої на нову шкуру?! – Дурний же ти! бо брат дурний… Племінничок звів з ума сестру, – Візьми, дурний, та й застроми два свердли за лату… Хто їх там візьме?

– А тепер доганяй, ха-ха-ха!… Не будь дурний! А він сміється: “Дурний, – Що дід такий дурний? – А ви кажете – дід дурний! А ви кажете, дід дурний… (Не знати чому саме, але старий Сірко радів надзвичайно). – Гей ти, дурний шматок м’язів! дурний час! Ну, й дурний. “Вліз дурний в не своє.

– Тю, дурний, спідницю порвав.- Степка важко дихає.- Тепер нову купиш. Щодня інший додому проводжав… а Юхим, дурний, аж чорний ходить… Хтось тихенько постукав у шибку. – допитувався Васько.- Полковник повинен їсти, а вона… От я, Платоне, дурний, що оті коржики поїв… – Дурний Юхим… –

– Ну й дурний! Довгий до неба, а дурний, мабуть, як не треба! Тоді сказав дурний: – Але дурний доти прохав, поки батько сказав: – Дурний відповів: – [61] Дурний зрубав дерево, а коли воно впало, бачить: сидить між корінням гуска, і все пір’я на ній з чистого золота. – Дурний він!

Ану спробуй не з’їсти всього, що поклали тобі на тарілку, то матінка, опріч того, що стануть тебе сварити, а під лиху годину й ложкою ляснуть по лобі: «їж, дурний, не мудруй» – Батенько, тупнувши ногою, гримнув на нього: «От дурний дяк, мудрує через свою погану дочку! – Ох, який же ти дурний! 

– Ти дурний,- відповів йому Малий.- У Карлсона нема ні вітальні, ні троянд, тільки невеличка кімнатка, повна мотлоху. – Ти дурний,- сказав Малий.- Дурний як пень! І останнього разу, коли дядько Юліус гостював у них, Малий намалював його в альбомі і підписав малюнок: «Він дурний».

Миколайчик, обійнявши голову обома руками, знову хитався, як дурний чи п’яний, перед порогом. Добре кажуть мудрі люди: другий думає, що другий дурний, бо очей не має. – Наперед хвалиться лиш дурний, – Дмитро не такий дурний, щоб не знати, що в тих невидимих генах порушуються технології й закони.

Я йому й відповідаю: «Я дурний, бо не вчився писати, але, дозволь сказати: музика – це одне, а повінь – зовсім інше». –  Сам ти дурний, – Дурний той, хто, бувши на Кіпрі, не скуштував кіпрського вина, а пив тірське пиво. – Ти дурний, як пес, що гавкає крізь сон… – –  А ти дурний крамар! 

А я, дурний, не бачивши Тебе, цяце, й разу, Та й повірив тупорилим Твоїм в рщомазам. Ото дурний! Єй-богу, Овеча натура; Дурний шию підставляє І не знає за що! І жду її, і виглядаю, Дурний свій розум проклинаю, Що дався дурням одурить, В калюжі волю утопить. А сам нічого Дурний не вдіє чоловік!