Результати пошуку слова: Діти

А де ж дітись?” “ … Аж гульк – з Дніпра повиринали Малії діти, сміючись. … Цікаві (нігде правди діти) Підкралися, щоб ізлякать; Коли подивляться, що вбитий, – … Утопився б молоденький, Щоб не нудить світом; Утопився б,- тяжко жити, І нема де дітись. … Плачте, діти козацькії,- Така ваша доля!

Діти очужіли. … Десь діти, на сонці, як жайворонята, ждуть, чи тато вирветься з напасті. …  Хто ж діти візьме? … –  Чиї, які діти?  … –  Дитинячі діти!  … – Мої діти, їх семеро, а їсти нічого. … Куди діти підуть? … Жорстокі діти зірвали квіти, – … – діти просять. … Діти споважніли, мов цілком розуміють, що діється.

У неолітичній міфології сонце вважалося дітищем бога потойбіччя, атрибутом якого був вогонь. … Мудрий прабог уже давно спочиває, а світом правлять його діти. … Саме тому в українських родинах на Святвечір діти так чекають першої зірки. … Зірки — це діти сонця. … За деякими легендами, падучі зірки — то нехрещені діти.

І не кулі підтинають стебло, а перехитує ним перепел, співаючи в радості, що теплими грудочками покотилися його діти по землі, молодими крильми піднялися в небо. … Не для того, Тимофію, революція прийшла, щоб наші діти тільки худобу уміли за повід смикнути. … Діти голі ходять.

Тепер воно чекало, коли навколо зашумлять дрібним листом рожеві парості – його маленькі діти. … Чи проклюнулися з моїх зерняток малі діти, чи живі-здорові? … Він бачив футбол, концерт, а з передачі «На добраніч, діти!» дізнався, що білі ведмеді живуть не в Африці, а на холодній Півночі…

І, правди ніде діти, у багатьох з цих бувалих воїв, що ніколи й ні перед чим у світі не здригались і не тремтіли, дужче забились серця, зрадлива волога пойняла очі – о рідна земле, яка ти солодка єси! … Віста заплакала так, як плачуть діти, – … Князь Володимир слухав своїх слів у Великій палаті дітинця.

Ти в муках родитимеш діти, і до мужа твого пожадання твоє, а він буде панувати над тобою. … 22 І кидалися діти в утробі її. … 43 І відповів Лаван і сказав до Якова: Дочки дочки мої, а діти мої діти, а отара моя отара, і все, що ти бачиш то моє. … А той відказав: Діти, якими обдарував Бог твого раба.

Хто сказав, що діти байдужі до смерті, що їх нібито обороняє од неї нерозуміння єдності початку і кінця? … Бо я вас запитую, діти, яким би інакшим способом зумів би донести до нас, до нащадків, свій біль і свій крик? … не вимовлю цього слова, бо он діти сидять? … Діти ж бо є дітьми.

А всі діти, мовляв, народжувалися там завжди від заїжджих князів, які, творячи лови в довколишніх пущах, закохувалися у княж-двірських дівчат і полишали по собі солодкі спогади тих короткочасних любощів. … Бо хіба ж такі були рогатинці, добрі, лагідні, якісь світлолиці, наївні, мов діти?

Притислися плечем до плеча й дивилися на далекі прирічкові краєвиди; там нижче корячкувате завмер підбитий ще у війну танк, і по ньому, як мурашва, лазили діти. … Володимир мимохіть підійшов до вікна і побачив у срібних сутінках високу й худу постать – до неї збігалися звідусіль діти: одне, друге, п’яте.