Skip to content Вони переглядали малюнки й усякі зразки суконь і, очевидячки, грались цим, як діти ляльками. …
Він увійшов у хату й побачив, що Одарка лежала на полу й горіла, як горять діти на кір. …
Мені байдуже, чи лад, чи безладдя на столі, бо так само буває і в мене після чаю, як діти понакидають окрушків, – діти іншої, сонячної землі і іншого, сонячного моря. …
Діти махали ручками і, підхоплені стихійним поривом, загальним психозом, що опанував експрес, викидали квіти… цукерки… гармонійки… і плескали з ентузіазмом в долоні, і сміялись радісно. …
А, вражі діти, – …
– Хороші в мене діти, синку… А в голосі стільки гордості матерньої… – Напрочуд зворушливий вигляд мали голомозі москалики – чудні такі, дрібні, вухаті, наївні, шмаркаті, ну геть тобі діти, вони гули, як жуки, але так натхненно, що можна було заридати від цього видовища. …
– Ну, ви як діти, їй-богу, – …
– Додому, бісові діти! …
А там діти… Ілько знав, що каже. Думала, коли діти довчаться, згуляють весілля по-справжньому, добре підготувавшись, скликавши всіх родичів та знайомих заводських. …
Точнісінько, як ото діти, що, заховавши руки за спину й затиснувши в одній із них цукерку, заставляють вгадувати: «В якій?» Студенти, одначе, не пристали на такий спосіб дільби. В генії я не пнусь, як дехто, часу теж маю обмаль, а пишу вільної хвилини, бо пишеться, та й, повторюю, нема куди вечорами дітися — периферія, а футбольні баталії відгриміли. …
Зовсім ніби діти. …
Що не кажіть, а діти — це найважливіша творчість наша. …
Діти позвикали, до щоденника записували: Петро Васильович Нетерплячка. Одне за одним пішли діти, Лєнуца й Даник, ще й вчилась заочно. …
Йому все байдуже: і хата, і вона, і діти, й онуки. …
Якщо діти поїхали, то куди ж тоді її відправляє Тодор? …
І що тепер робити і куди дітися? …
Діти ж розумні, кмітливі, виховані. …
І тепер її, Сніжану, з малим виблядком діти Тодора виженуть із будинку і викинуть на смітник. 