Результати пошуку слова: Діти

Сивобороді дядюшки, як діти, граються у “джмеля”, “ … У мене жінка, діти… … Собачі діти добре освідомлені. … – Верніться, діти, – … Спішитеся-ж певно, діти, до походу? … – Колиж у Чучупачихи ще Олекса та Іван є, тай у родини діти – все-ж своя кров. … – Візьміть, діти. … Повстанці, дівчата, старі діди, діти – всюди оживлені розмови, денеде спів.

Гроші, вила, ворота, двері, окуляри, дріжджі, діти, штани. … Така невідповідність трапляється в основному тоді, коли займенник виступає в підрядному реченні і заміщає собою іменник із головного речення: Вечорами графські діти запрошували молодь до себе в гості, щоб ті приходили у традиційному селянському одязі.

Діти “Айстри” – … –  До тебе легко йдуть діти і маленькі тварини. … Чи всі матері в такі хвилини згадують, якими були їхні діти змалку? … Буде в неї теплий дім, будуть діти, не зостанеться душа її спустошеною назавжди. … – Іро, у вас є діти? … Тож мама позітхала, як і годиться матері, в якої вже дорослі діти, порадилась із батьком і згодилася.

Діти метушилися, скидаючи свої пальта. … Діти покидали лижі й санки. … Запізнілі діти бігали по провулках, освітлених смолоскипами, і золоті павуки в їхніх руках викидали пасма павутиння. … У темних провулках, збираючись під смолоскипами, діти співали: А Дженні зазирнула до буфету- В буфеті ж тільки вітер повівав.

Цілий день біля гаража, з півником на даху, гралися діти, бабусі показували його своїм онукам, і вони тягнулися рученятами до небаченої птиці. … – Не віддала я, сину, вітряній… Полікарп упав на піл, пальці його вп'ялись в краї дощок… Увечері Чугай з божевільними очима блукав по вулицях села, і від нього тікали діти.

Чи є в них діти й дорослі? … Рубали, топтали кіньми, обеззброєних гнали докупи з худобою, свиньми, з псами; корови ревли, собаки вили, кричали десь зрозпачені жінки, чоловіки лежали з розрубаними черепами, валялися вбиті діти, прискакав з почтом маркграф, хижа нетерплячка била з його довгої постаті, закутої в залізо.

Правда, під їх безпосереднім доглядом виховуються дві дочки поміщика — дуже милі діти, — … — Я все ж не підозрівав, що Софія Самійлівна має діти. … Якби я не знав, чиї це були діти, то подумав би, що Маряна Якимівна була їм справжня мати: так любо, так по-материнському любо вона їх доглядала.

У поаґатовілій від черешень кроні галасували діти, метушилися, обдзьобуючи з упалих ягід солодке м’ясо, кури. … Чимало тих, з ким вони записувалися в чергу, чекають досі, тоді як діти виросли та обзавелися власними сім’ями. … Вмостившись посеред води, діти шукають рачків і перебирають рінь.

А куди дітися?! … Не діти. … Сніг рипить, діти сміються, над головою не стеля — небо. … — А діти… Здорові? … Л діти де? … Діти? … Де твої діти, чоловіче? … Напівголі діти не бігають, тільки кудлатий пес у благій будці скавучить… «Невже п'яничка прислухалася?» — … — Де діти?  … — Ви всі дуже хоробрі й сміливі діти, —

Діти повилазили на тин і обсіли його, неначе горобці. … – Але й вередлива ж ти,– нема де правди діти. … Харитін почервонів і собі, як панна, не знав, де діти руки. … Балабуха поцілував в руку дочку, оступився трохи назад і не знав, де діти свої здорові руки. … Малі діти плакали. … – А ваші діти здорові?