Борис Грінченко – Під тихими вербами
Дак брат і каже: Ходім, сестро, горою, Розсіємось травою: Ой ти будеш синій цвіт, А я буду жовтий цвіт… … — відказувала вона жартом, удивляючись у знеможене Зінькове обличчя, що здавалось іще страшнішим у темнішому куточку.— Сам гарний: жовтий, як віск, а худий, як скіпка, ще й очі позатягало, а під їми мов хто чорним попідводив.