Результати пошуку слова: Журба

о.Франц Гаттлер КРИВАВА НЕЗАБУДКА Хресна дорога Спасителя Упорядник

Posted on by / 0 Comment

Зовсім інше почуття має дитина, коли бачить, як батько чи мати задля неї терплять, чи то мучить їх журба про її долю, чи тільки з любови до неї. … Журба отруює не тільки нутрощі, душу, серце, але і все її єство. … Тоді настане журба, клопіт, гризота, сльози в очах, смуток у серці, нарікання на устах і не буде полегшення.

НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ Іван – Неоднаковими стежками

Posted on by / 0 Comment

Як почну вигравать, то й журба мине, неначе її вітром кудись понесе: якось на серці почуваєш полегкість, і зараз веселіше мені стає. … – Як часом на серце напосядеться нудьга або журба, то я зараз сяду та й граю, та й граю. … І журба десь розвіється, неначе її понесуть в пущі та нетрі оті струни.

Тарас Григорович Шевченко – КОБЗАР

Posted on by / 0 Comment

Журба не поможе. … Було колись – в Україні Лихо танцювало, Журба в шинку мед-горілку Поставцем кружала. … І яр, і поле, і тополі, І над криницею верба, Нагнулася, як та журба Далеко в самотній неволі. … І журба-туга на тім полі Зійшла для Руської землі.

Михайло Старицький – ОСТАННІ ОРЛИ

Posted on by / 0 Comment

О, перед таким горем затуманюється мій розум і журба душу роздирає. … Присоромлені словом свого улюбленого священика, присутні ще нижче похилили чубаті голови; в тяжких зітханнях їхніх чулася марна туга, безпросвітна журба. … він дуже щира людина, а гнітить мою душу журба…

МИРНИЙ Панас – Голодна воля

Posted on by / 0 Comment

І знову його журба нападала. … У трьох місцях ще тілько не погасло світло: в будинку, де над помершим паном, курникаючи, читав дяк, в Лейби в шинку, звідки почувався гомін, а часом і протяжна пісня пізніх гуляк: Горілочка п’яна, Суча журба, впряма, – … От одна журба з Хом-кою, ні кчому не пригодний дома, він не мав місця і на стороні.

КВИТКА-ОСНОВЬЯНЕНКО Григорий Федорович – Маруся

Posted on by / 0 Comment

Ув однім тільки була в них журба: не давав їм бог діточок. … тобі чого треба або журба тебе озьме, зараз до бога. … Як їде і чує, що дзвонять; здригнув кріпко, неначе йому хто снігу за спину насипав, а у животі так і похолонуло, і на душу така журба пала, що й сам не зна, що він таке став.