Результати пошуку слова: Жур
Ольга Кобилянська – Земля
Жура гнула її додолу. … Всі інші повривались одна по другій немилосердно… Тепер була жура за поля і її доньку тим страховищем, що сіпало ненастанно тими струнами, гонило сон у чорних ночах, а вднину проганяло мову й усміх з її живих уст. … Підупадала надто часто на здоров’ї, щоби не віддаватись журливим думкам про будучність.