Skip to content Як перше було, коли йду куди, то весело й залюбки, а тут і очей не смію підняти. …
Москаль, що якесь старе залізо продавав, задивився, стоїть і всміхається, і не чує, що жвавий міщанин у чемерці штовха його: «Москва, москва! …
Чи продаєш залізо?» Постояли ми там годину, а може, й більш. 