Михайло СТЕЛЬМАХ – Велика рідня
Всихаючи, вони розчахалися на вітрах, трухлявіли, запалими гніздами сумовито дивились на світ, дотлівали іржавим огнем. … Бодай запалось те багатство, коли проклятий нелюб жабою перетне життя. … — І запалення хитрощів, — … Хтось із ночліжан запалив той вогник; тремтить він у чистому полі поміж стернями, наче далека надія.